Час повертатися до витоків

Кожен із нас має спогади, які гріють душу. Про споріднених людей, місця, речі, яким у різні періоди нашого життя ми віддавали часточки свого серця. Приємні спогади надихають нас на нові звершення та підтримують у важкі моменти, даючи силу долати перешкоди й рухатися далі. Вони повертають нас до витоків, нагадуючи нам, для чого ми прийшли у цей світ.

Вознесенськ подарував мені багато таких спогадів. Тут я виріс, закінчив школу на відмінно та отримав дорогу в життя. І став свідком розвитку міста, який робив щасливими тисячі сімей, давав їм упевненість у майбутньому та надію на достойне життя.

Мій батько, Віктор Павлович Андрєйцев, приїхав у Вознесенськ у березні 1977 року після того, як закінчив Київський політехнічний інститут та отримав фах інженера-електрика. Він почав працювати молодим спеціалістом на підприємстві з виробництва шкіри, яке тільки будувалося. У підсумку воно стало містоутворювальним, одним із найбільших у Європі та створило не одну сотню робочих місць для вознесенців та мешканців регіону.

Батько обійняв посаду майстра електроцеху в період найактивніших робіт із монтажу та налаштування технологічного та енергетичного обладнання: насосних каналізаційних станцій, станцій подачі технічної та питної води, електромереж та електричних підстанцій, систем кондиціювання повітря, опалення тощо. Практично не було такого об’єкта, що був би налагодженим чи запущеним у роботу без участі Віктора Павловича.

У 1979 році підприємство було запущено та незабаром вийшло на проектну потужність. Завдяки його будівництву Вознесенськ отримав систему каналізаційних мереж та очисні споруди, що заклало основу для багатоповерхової житлової забудови. Тоді ж була проведена реконструкція системи забезпечення питною водою житлових мікрорайонів №1 та №3. Ті роки – це історія щасливих сімей, що отримали роботу та новеньке житло в хорошому місті, та дітей, що народилися в цьому благополуччі й пішли в новозбудовану школу №8. З цим пов’язана маса приємних спогадів вознесенців.

У 1982 році батько став начальником електроцеху. Це був час раціональних пропозицій. Віктор Павлович розробив і запровадив понад 40 рацпропозицій, що підвищило надійність та ефективність електричних мереж та устаткування підприємства, зекономило значні кошти. У 1986 році батько став головним енергетиком підприємства і працював ним аж до 2007 року. За цей період підприємство було реконструйоване та газифіковане. На окремих його об’єктах були впроваджені міні-котельні, що значно знизило обсяги використання палива. У 2003 році Віктор Павлович займався встановленням когенераційної станції потужністю 2 МВт. Так підприємство забезпечило себе електроенергією та теплом власного виробітку, що дозволило знизити собівартість електроенергії понад удвічі в порівнянні з тарифом обленерго.

Моя мати, Тамара Василівна Андрєйцева, працювала на цьому ж підприємстві. Вона почала свій професійний шлях у відділі збуту, який згодом очолила. Після цього перейшла в фінансовий відділ, у якому працювала спочатку виконавцем, а згодом і начальником відділу. При цьому виховувала двох дітей.

Минуло багато років з часу мого дитинства у Вознесенську. Із професійним шляхом батьків пов’язано багато моїх спогадів, які завжди мотивували мене бути ініціативним, працьовитим, запроваджувати нові технології, де б я не працював. Коли я повернувся на Вознесенщину – побачив значно менше щасливих сімей, ніж у роки мого дитинства. Спогади почали масово виринати у свідомості та повертати мене до витоків. Я відчув, що можу віддячити місцю, яке мені стільки дало. І вирішив спрямувати свої знання, досвід, уміння на те, щоб повернути розвиток у регіон.

 

Читати далі: Кандидат у народні депутати Богдан Андрійцев: «Єдина гарантія – моя совість»